У класі перерва. За партою Петренко і Іванченко. Петренко збирає речі в портфель.
Іванченко: Ти куди це зібрався?
Петренко: Я з алгебри піду! Нема що там робить. Нутром чую, мене запитають, а я нічогісінько не знаю.

Іванченко: Та облиш! Питають тих, у кого на лобі написано «Я не вивчив!».
Петренко: От бачиш! (стукає себе по лобі) Хіба нема?
Іванченко: Треба зробити так, ніби ти готовий! Аутотренінг!
Петренко: Що?
Іванченко: Аутотренінг! Самонавіювання! Повторюй за мною: у мене до уроку алгебри все готово!
Петренко: У мене до уроку алгебри все готово.
Іванченко: Я виконав домашнє завдання!
Петренко: Я виконав домашнє завдання… Невже?
Іванченко: А ти як думав? Повторюй: усі три завдання і п’ять вправ!
Петренко: Усі три завдання і п’ять вправ!
За аутотренінгом хлопці не помітили, як до класу зайшов учитель.
Учитель: Петренко, що я чую, ти готовий до уроку?!! Справді?
Петренко ствердно киває.
Учитель: У лісі щось велике згинуло! Слон! Іди до дошки.
Петренко впевнено йде до дошки.
Петренко: У мене до алгебри все готово! Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п’ять вправ!
Учитель: Ну, напиши на дошці вправу 87
Петренко: Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п’ять вправ!
Учитель: Нічого не розумію! Покажи зошит!
Петренко несе зошит. Учитель дивиться.
Учитель: Петренко, Петренко! А як упевнено йшов … Два! Ні, тут таки два багато. Ти перший номер… Одиниця! Неси щоденник!
Петренко і Іванченко виходять зі школи. На обличчі Петренка передчуття біди.
Петренко: Ех, вдома запитають: «Як у школі?» — І мені капець. Повний. Капут. Вихідні пропали.
Іванченко: Звідки ти це взяв?
Петренко: А що?
Іванченко: Ти погано слухав, що тобі сказали на уроці. Ти — лідер!
Петренко: Я-а?
Іванченко: Ну так!
Петренко: Як це?
Іванченко: Тобі сказали — «Ти перший номер». Перший! Не другий і ніякий не третій! Попереду всіх!
Так вдома і скажи. А коли не повірять — ти їм щоденник і покажеш!
(Петренко знизує плечима та розводить руками…)