Мета. Формувати розуміння того, що українська мова — наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності.

Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня — душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша — солов’їна».
(На сцену виходять ведучі — хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)
Дівчинка.
Добрий день вам,
добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик.
Гостей дорогих
ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом,
любов’ю і миром,
Для людей відкрита
хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
в неї не забігла.

(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).

Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна — це наша Батьківщина.
Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна — золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.
1-й учень.
Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила.
То як же не любить мені тебе!
2-й учень.
Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на «відмінно»,
Щоб мною ти пишатися могла!
3-й учень.
Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму, і серця
Я Україні милій віддаю!
4-й учень.
Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна.
5-й учень.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
6-й учень.
На землі великій
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
7-й учень.
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті,
І скажу, до речі,
Ще й талановиті.
8-й учень.
Землю засівають.
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти…
То скажіть же, діти,
Що це за країна?
Разом.
Наша велика славна Україна!

Учні виконують пісню «Це моя Україна»:

Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина,
Степом котиться диво-луна.
Приспів:
Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна (двічі)
Пролягають дороги
У зелені діброви,
Що ростуть на початку села.

1-й учень.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
2-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
3-й учень.
Вся історія народу — в мові,
Мова — душа народу.
Позбавити народ рідної мови —
Це означає вбити народ.
4-й учень.
Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою красою.
5-й учень.
Зневажати мову мамину — біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калині сушить.
6-й учень.
Зневажати мову — зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мова.
7-й учень.
О, не згуби свого народу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був і є, і буде у віках.
Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ — патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.
Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.
Учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.
1-й учень.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
2-й учень.
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
3-й учень.
В ній стільки слів,
що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

Символами України завжди були хліб, рушник та калина.

2-й учень.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
3-й учень.
У полі калина, у полі калина
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.

Діти танцюють український танець.

4-й учень. Кожна пора дарує свою красу: весна — ніжні білі квіти, осінь — червоні ягоди. Важко уявити сільське подвір’я, де б не ріс кущ калини. У канадців — клен, в росіян — берізка, а в нас верба і калина.
5-й учень. Перша квіточка — наша родиночка. Друга квіточка — рідна сторона. Так говориться в пісні про калиновий цвіт. На луках і узліссі можна побачити цілі калинові гаї. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».
6-й учень. В народі кажуть: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте». Часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною. А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, то прикрашали його калиною.

1-й учень.
Слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між них левиний рев.
Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівна мово,
Ти у серці народу живеш.
Мелодійна моя, промениста,
Як земля, твій багатий словник.
Українська мово пречиста,
Ти у серці народу навік!
Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя, пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!

Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?

Учні (разом). Це наша рідна мова!

Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова — чудова, мелодійна, багата.
5-й учень.
Не посмій забути
Маминої мови.
Нею квітне поле,
І гудуть діброви.
Можеш призабути
Запах рути-м’яти,
Але рідну мову
Мусиш пам’ятати.
6-й учень.
Можеш не впізнати
Голосу діброви,
Та не смій зректися
Маминої мови.
Бо як відречешся,
Кине тебе пісня,
Будеш ти без неї
Наче вишня пізня.
7-й учень.
Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті.
А хто свою мову забуде,
Той серце забуде своє.
8-й учень.
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот,
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.

Вчитель. Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник — невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.

(Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди).

1-й учень.
Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну:
Її лани, зелений гай,
В саду ясну калину.
2-й учень.
Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина —
Щебече соловейко
на весь світ.
3-й учень.
Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
4-й учень.
Моя земля — це гори темнолиці,
Навчили мови рідної мене
І підняли мене,
немовби птицю,
В склепіння неба тихе і ясне.

Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

1-й учень.
Друзі шановні,
Матусі і тата,
Вдячні ми всім,
Хто прийшов на це свято.
2-й учень.
Ми — українці — велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках
червона калина,
Рідна земля для нас всіх -Україна.
3-й учень.
Розвивайся, звеселяйся,
моя рідна мово!
У барвінки зодягайся,
українське слово.
Колосися житом в полі,
піснею в оселі,
Щоб на все життя
з тобою ми запам’ятали,
Як з дитячої колиски
мову покохали.
4-й учень.
Вже кінчилось свято.
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні.

Разом.
Щастя, миру і добра.

Лунає пісня «Це моя Україна».

Вчитель. Діти, ви, мабуть, і прислів’я знаєте?
За рідний край — хоч помирай!
Світ один, та різні люди.
Що країна, що родина.
Кров не водиця,
проливати не годиться.
Хто літом спеки боїться, той зимою не має чим грітися.
Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий.
Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.
Хотів зробити спішно, а вийшло смішно.
Біда Україні: і відтіль гаряче і відсіль боляче.

Вчитель. А які скоромовки вмієте швидко промовляти?
Сів шпак на шпаківню,
Заспівав шпак пісню півню:
— Ти не вмієш так, як я,
Так, як ти, не вмію я.

Ти, малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.

За горою, біля броду,
Обгороджений город.
Барабанять по городу
Бараболя і горох.

На печі, на печі
Смачні та гарячі
Пшеничні калачі.
Хочеш їсти калачі —
Не сиди на печі.

От Кіндрат, так Кіндрат,
Зуб зламав об мармелад.

Ати-бати — йшли солдати,
Ати-бати — на базар.
Ати-бати — що купили?
Ати-бати — самовар.

Лиса з лісу у село
«ку-ку-ріку» занесло.
Заглядає лис у вікна:
«Де ж це півень кукурікнув?»

Карл у Клари украв корали,
А Клара у Карла
украла кларнет.

Сорока сороченятам
Сорочки строчила,
Сорочки строчила,
Вишиванки шила.
Все чорним та білим,
Все білим та чорним
Сорочки строчила,
Стрекотати вчила.

1-й учень.
Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
2-й учень.
Як ту мову можна забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
3-й учень.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.